Неокласична пастель

На блискучій вишневій гілочці сміється льодяник сонця, бринить скляною акордною краплиною між гілкових сплетінь. Середньовічна брунатність їх перетворюється на злотавий пилок і солодить вії. Стоїть дерево, схоже на мальований пухнастий млин.

Заглядаю у смараґдовий зав’язок... Може, там сидить маленький Антонич?

Ні, ні! Живе тут лише веселий вишневий хрущ і дивується мені моїми зеленими очима. Я годую його крихким крейдяним остружком і жовтим кадмієм олійним. Він голодний, а мені не шкода.

Де ти, Богдане-Ігоре, де?..